Що потрібно знати про мігрень
пацієнтам та фахівцям
З цієї статті читач дізнається як виявляється класична мігрень, за якими ознаками можна запідозрити мігрень і як лікують мігрень у типових випадках.
Зміст
Основним проявом мігрені є головний біль. У типовому випадку він охоплює одну половину голови і відчувається пацієнтом у ділянці скроні, лоба або очниці. Хворі говорять про пульсуючий біль, інтенсивність якого збільшується при будь-якому русі та найменшому фізичному навантаженні. При класичній мігрені біль не буває слабким – він помірно або сильно виражений. У більшості випадків мігренозний напад сильно погіршує загальний стан людини і змушує її лягти в ліжко. Крім головного болю, напад мігрені може проявлятися такими симптомами як нудота, блювота, непереносимість звуків і світла (світло- і звукочутливість). Типовою ознакою мігрені є тривалість головного болю, яка може досягати 72 годин, якщо вчасно не розпочати адекватне лікування [1].
У більшості випадків (приблизно у 70% пацієнтів) напад мігрені починається з головного болю. Однак у 30% пацієнтів болю передує період аури – симптомів, які зачіпають зір, мову або чутливу функцію. Найчастішими симптомами мігренозної аури є мерехтливі плями і смуги перед очима, відчуття поколювання або оніміння кінцівки, випадання полів зору і порушення мови. Тривалість аури не перевищує 60 хвилин, її симптоми змінюються наростаючим головним болем [1].
Класична мігрень з аурою або без – це переважно захворювання дорослих людей. Саме у дорослих виникають перераховані вище симптоми. У дітей частіше виявляються такі форми мігрені як циклічна блювота, абдомінальна мігрень або доброякісне пароксизмальне запаморочення дитячого віку [1], і симптоми дитячих форм мігрені значно відрізняються від симптомів мігрені у дорослих.
На відміну від інших захворювань, що викликають напад головного болю з нудотою і блювотою (транзиторна ішемічна атака, інсульт, пухлина головного мозку і структур черепа і т.д.), при мігрені методи візуалізації головного мозку (наприклад, магнітно-резонансна томографія, МРТ) не виявляють ніяких патологічних змін або порушень.
З іншого боку, при розвитку такого тяжкого ускладнення мігрені як мігренозний інфаркт, на МРТ будуть виявлені ознаки пошкодження головного мозку.
Не зважаючи на свою назву, шийна мігрень (або синдром Барре – Льєу) не є мігренню [2]. На відміну від класичної мігрені, в основі якої лежить розширення судин мозкових оболонок і надмірна активація трійчастого нерва, причиною шийної мігрені є стиснення нервів, які оточують велику хребетну артерію – одну з артерій, що постачають кров до головного мозку. Результатом такого стиснення є однобічний головний біль, схожий на мігрень, але він не є мігренню (мігренеподібний біль). Відрізнити два захворювання один від одного допомагає МРТ шийного відділу хребта та/або ультразвукове дослідження хребетної артерії.
Поява ознак мігрені має стати приводом для візиту до лікаря. Спочатку можна звернутися до терапевта або сімейного лікаря, однак обов'язковим етапом обстеження повинен стати візит до невропатолога і спеціальне неврологічне обстеження. Якщо невропатолог підтвердить діагноз «мігрень», він призначить лікування, яке буде складатися з двох компонентів: купірування нападу мігрені та профілактики повторних епізодів захворювання.
Купірування гострих нападів полягає у прийомі препаратів, які усувають головний біль і супутні симптоми мігрені, покращують загальне самопочуття пацієнта і відновлюють працездатність. Для досягнення цієї мети використовуються анальгетики або нестероїдні протизапальні препарати (у вигляді таблеток або ректальних свічок), або спеціальні протимігренозні препарати з групи триптанів (суматриптан, золмітриптан, ризатриптан). Препарати для лікування нападу мігрені треба приймати якомога раніше, найкраще – у фазі наростання головного болю. Доза і кількість препарату повинні відповідати призначенням лікаря, оскільки занадто частий прийом або прийом надмірної дози може погіршити перебіг мігрені.
Профілактика мігрені поділяється на два етапи [1].
1 етап. Зміна способу життя пацієнта, в тому числі дотримання режиму харчування, відмова від прийому алкоголю, регулярні фізичні навантаження, дотримання режиму праці та відпочинку, профілактика стресових ситуацій. Крім того, важливим моментом профілактики є виявлення і усунення пускових факторів (тригерів), що викликають напади мігрені (стреси, нестача сну, вплив низьких або високих температур, яскраве світло, сильний шум, задуха, вживання цитрусових, шоколаду, кави і т.д.). Зазвичай такий підхід дозволяє знизити частоту нападів мігрені на 50% і більше.
2 етап – медикаментозна профілактика. Така профілактика призначається, якщо немедикаментозний підхід не знизив частоту мігрені хоча б у 2 рази. Медикаментозна профілактика мігрені – тривалий процес, який зазвичай триває 6-12 місяців. При цьому дуже важливо, щоб пацієнт продовжував дотримуватися рекомендацій лікаря протягом усього курсу лікування. Найчастіше з метою профілактики мігрені призначають один або кілька препаратів із наступних груп [1]:
Спочатку призначається один препарат у мінімальній дозі, потім дозу поступово збільшують. Якщо лікування одним препаратом протягом 2-3 місяців не дає бажаного ефекту, призначають інший профілактичний препарат. При ефективності профілактичного лікування мігрені з часом дозу препарату поступово знижують, після чого можлива відміна медикаментозної терапії.
До ознак успіху профілактичної терапії відносяться зменшення кількості, частоти і тяжкості нападів у поєднанні з покращеною відповіддю на препарати для гострої терапії нападу мігрені. Також успішне профілактичне лікування покращує адаптацію і якість життя пацієнта.
Використані матеріали симпозіуму № 58 «МИГРЕНЬ: СОВРЕМЕННЫЕ ПРЕДСТАВЛЕНИЯ О ДИАГНОСТИКЕ И ТЕРАПИИ». ІНТЕРНЕТ-ВИДАННЯ ДЛЯ МЕДИЧНИХ ТА ФАРМАЦЕВТИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ. СПЕЦИАЛИЗИРОВАННЫЙ ПОРТАЛ ДЛЯ МЕДРАБОТНИКОВ. PROFESSIONAL MEDICAL PORTAL
